Зимовий вечір навіває
Дитячі спогади мої.
Де батько тихо спочиває,
За рогом у сирій землі.
Де лине пісня журавлина
Попід лиманом край села,
Де я була мала дитина,
І непомітно так зросла.
Блакитне небо і чарівні зорі
Омріяні і пещені думки,
Забути це ніхто не в змозі-
Куди б шляхи не привели…
Величні верби на Дунаї,
Схилили коси до води-
Коли віночки ми сплітали
Зі школи бігавши туди.
Щаслива юність пролетіла,
На рідній батьківській землі,
І де б сьогодні я не була…
Думками лину я туди.
До любої своєї хати,
Де рідний кожен закуток,
Де щастя було надбагато…
Де я пройшла життя урок.
До друзів і товаришів-
Що рідними зосталися на віки,
До болю близьких пагорбів,ланів,
Що кращі є за добрі ліки.
Я низько кланяюсь батькам,
Для нас ви кращі в цьому світі..
Нехай спокійно спиться вам,
Щасливі стали ваші діти.
В любові вашій ми зростали
І мудрість батьківська на нас,
Вона в житті нас надихає,
Черпаєм й досі, повсяк час.
І марно, що вже стільки років,
Живем в далекій стороні,
Спішим туди ми надихатись
Енергією рідної землі.
Катерина Пушкарьова,
ХЕРСОН Україна
Член евангельской церкви Христиан г.Херсона с 2001 года.
Прочитано 9342 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дякую, Катя, 5 за спогади і за любов до рідного краю.Читаємо Вас і в Австралії. На жаль, дуже мало людей, що пишуть по-українськи в цій газеті.Для мене є диво, що живучи в Херсоні Ви так гарно пишете(мабуть і розмовляєте?)добірною нашою мовою. Ще раз спасибі, та успіхів в служінні Богу та людям! Комментарий автора: Дякую за оцінку Леоніде. На жаль я розмовляю більш російською мовою. Але як українка за походженням (виросла на Дунаї-Їзмаїл),і як патріот своєї держави, повинна знати і любити свою мову. Не можна бути неосвідченим якщо ти духовна людина (на мій погляд). Бажаю вам також успіхів і Божих благословінь!
Поэзия : За межой межа... жизнь спешит дорогой - Людмила Солма *) примечание:
Нашим мамам, рождения 20-х годов, по жизни непросто жилось...
Но, негасимый свет их душевного тепла, доброты и неиссякаемой
любви до сих пор согревает нас.Светлая память- жизнь даровавшим,
кого уже нет с нами- но кого мы искренне любим
и благодарно помним сыновней и дочерней верностью.
И хочется добавить еще и следующее:
Не читайте пожалуйста это стихотворение так уж буквально - в нем более смысловых метафор и аллегорий, чем в буквальном прочтении. Его читать нужно не глазами, а душой и сердцем. Так "сума или котомка" - это душа и сердце материнские; а "нищенские крохи" - это те радости, что скупо ссужала лично ей судьба по жизни, но именно ими-то так щедро и делилась душа матери - и с нами, и окружающими её людьми, раздавая всю свою душевную чистоту и доброту без остатка. "мрачные потемки" - это те житейские тяготы, что так обильно сыпались порой на наших матерей. "Скромность утех" - это её умение стоически сносить жизненные горести и беды с оптимизмом: именно "радуясь сквозь слезы и печалясь в смехе". Она в любых самых сложнейших жизненных перипетиях была спасительным островком оптимизма и надежды, её вера не умерла от безысходностей "непрухи" и передалась нам, её детям - вера и доброта с любовью. Вот только рано она ушла от нас... матери всегда почему-то уходят слишком рано... - независимо от возраста. Нашей мамочке было 68 лет... но Господу, наверное, лучше знать - когда и кому, в какой час быть призванным к Нему. А, нам всем её так не хватает - её детям и внукам. Вечная и светлая память нашей дорогой мамочке...
